Мелодія

Виховний захід на тему:

«Історичний калейдоскоп колядок»

 

Мета: Ознайомити учнів з історією української колядки, розширити їхнє світосприйняття, розвивати музичні здібності, слух, пам'ять, акторські дані; виховувати любов до традицій рідного краю, своєї мови.

Обладнання: проектор

​

(На сцені з'являються діти із колядкою «Заколядуймо в нашій хатині»)

Ведучий: Шановні колеги, як ви зрозуміли, ми пропонуємо вашій увазі виховний захід, присвячений історії української колядки.

Ведуча: Колядки – величальні пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Вони приурочені до одного з найбільших релігійних свят – Різдва Христового.

Ведучий: Колядувати починають не в усіх місцевостях одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні  та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві закінчиться Богослужіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди . Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

Ведуча: Саме слово «коляда»походить від назви Нового Року у римлян – Calendaejanuari (Календае Яануаріае), що припадає на тиждень після веселих сатурналій (народне свято в Стародавньому Римі після закінчення польових робіт, на честь бога Сатурна), у другій половині грудня місяця.

Ведучий: Ця чужа назва, що сплелася із старослов’янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше новоріччя, вказує на сильні впливи грецької та римської культур в IV – IX ст.., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де безпосередньо зустрілася з греко - римським світом.

Ведуча: Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні – Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східнослов’янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.

Ведучий: Можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидно, в якомусь зв’язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях до господарів.

Ведуча: Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах.

Ведучий: Цілком можливо, що від співців – скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги  успадкували і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:

… Ци повелите колядувати,

Колядувати, дім звеселяти,

Дім звеселяти, діти збудити?

Ведуча: Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару (маску) – характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою – колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.

Ведучий: За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовуються до особи господаря, господині або їхніх дітей – парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляються в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.

Ведуча: У нас на Україні слово колядка має аж три значення, а саме:

Ведучий: Колядка – це Різдвяні свята: «Будьте здорові з колядою!»

Ведуча: Колядка – це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він буде коляду співати!»

Ведучий: Коляда – це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе: коробка вівса, зверху ковбаса!».

• Благословіть колядувати!

Ведучий: Колядуйте!

 

(Колядка «Чудесна зірка десь сіяє»)

 

Ведуча: Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки – ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником.

Ведучий: «Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Рівно ж не п’ять і не шість, а вісім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині – образок «Народження Христа» і свічка.

Ведуча: Ватага колядників – п’ять осіб: Береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.

Ведучий: Такі колядники колядують у хаті під образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:

• Пане господарю, благословіть Христа славити!

Ведуча: Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують всі  хором:

По цьому дому, по веселому,

Чи дозволите колядувати,

Колядувати, дім звеселяти,

Дім звеселяти, дітей збудити,

Христа славити?!

Ведучий: Просимо! – відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.

 

(Колядка, тріо хлопчиків. «Весела світу новина нині»)

 

Ведуча: За коляду господар дає бувало, цілого калача, а то й запрошує цілу ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, закусять – довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує: «За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам Боже ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щиро діждати, а нам колядникам, ласкаві будьте, не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та гречним низько вклоняємося. Здорові будьте в гаразді оставайтеся!».

Ведучий: Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитам, якщо вони є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Ведуча: Ввечері, як геть стемніє, йдуть з колядою й дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно: дівоча ватага йде!...

Ведучий: Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном.

 

(Колядка «Діва сина породила»)

 

Ведуча: На Західній Україні колядують і старші люди – найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики зібравшись ідуть до панотця. Всі вони  (а їх буває чоловік десять або й більше), зайшовши до хати, стають перед образом і промовляють:

Ой, господар – господарочку,

Прийшлим до тебе раз у рік на гостину

Раз в рік в гостину повіншувати,

Повіншувати, щастя побажати.

Ведучий: Панотець запрошує гостей до столу, частує, дякує за привітання. Від панотця колядники ідуть до хати своїх братчиків вітаючи їх із народженням Христа.

Ведуча: Уже від Святого Миколая група легінів – гуцульських парубків – готуються до коляди. Готуватися треба поважно, бо ж колядницька ватага – двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» - скарбника, «коня» - міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів, всі інші, що не мають «функції» - звичайні колядники.

Ведучий: Старі «ґазди»  разом з панотцем виробляють програму, бо ж колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.

Ведуча: Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв’язані  дзвоники, які під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують і відходять.

Ведучий: Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з колачем у руках, а «ґаздиня» - з повісмом льону. До них підходить «виборець» і підносить їм різьблений дерев’яний хрест, щоб поцілувати. Поцілувавши, ґаздиня перев’язує хрест повісмом, а ґазда дає виборцеві калач і кидає гроші до скриньки.

Ведуча: Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують. Під час частунку колядники «розвеселяють дім»: співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи її дочкою…

Ведучий: Отак побавившись ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і колядує по черзі господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому мертвому достатку» - худобі, хаті, рогачам. Закінчується коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже: «Віншуємо вас аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки  у цім домі дрібних кришок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим роком та святим Різдвом. Дай вам Боже здоров’я! ».

Ведучий:  Вся ватага колядників підхоплює хором:

• Дай, Боже!

• У кіннику коні!

• Дай, Боже!

• У кошарі вівці!

• Дай, Боже!

• У пасіці бджоли!

• Дай, Боже!

Ведуча: По віншуванню один із плясунів, підстрибуючи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору. За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував.

Ведучий: Після цього всі колядники вклоняються ґазді і ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять з хати. За ним виходять ґазда з ґаздинею. На подвір’ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» - хороводять то в один то в другий бік, примовляючи:

 Аби ґаздам весело було

 

(Колядка. «Поклін вам люди в Році Новому»)