Мелодія

Тема: Вишивка - український оберіг

Мета: Ознайомити учнів з історією виникнення вишивки, її символічністю,    різновидами, типами орнаментів притаманним різним регіонам України;

розвивати естетичний смак, творчі здібності учнів, повагу до історичного минулого українців;

виховувати патріотизм, любов до вишитого одягу та предметів побуту.

Обладнання: виставка вишитих виробів.

 

Хід виховної години:

1. Організація класу.

2. Вступне слово вчителя

      Україна — край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі. Україна — віковічна боротьба нашого народу за незалежність, волю, за щастя. Україна — це милосердна рідна мова, вишиванки і задушевна лірична пісня.

     То ж нехай хвилини, проведені сьогодні у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для нас всіх.

1. Історична довідка

Виступ «істориків»

1-й історик. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Так, у селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VІ століттям нової ери. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, — ще недавно саме так одягалися українські селяни.

2-й історик. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

3-й історик. Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язували з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць.

4-й історик. Французький мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував у ХV ст. на території України, згадував, що рукавиці і шапки руські були оздоблені вишивкою.

     На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі, що своїми візерунками мало чим відрізняється від сучасних орнаментів певних місцевостей.

     Збереглися вишивки також і з козацьких часів.

Вчитель. З часом на різних українських територіях вишивки зазнавали чималих змін у мотивах і барвах, однак при цьому не втратили оригінального власне українського стилю, тому їх не важко розпізнати серед вишивок інших народів – слов’янських і неслов’янських.

​

 

3.2 Легенда про вишивку.

Був час, коли багато людей забули Боже слово і жили в гріху.

       А злі ангели доповідали Богові, що всі люди на землі грішні і отримали Божий дозвіл всіх умертвляли, на кому хреста нема.

       В однієї жінки померло семеро дітей і залишився тільки один хлопчик-мізинчик-син. День і ніч вона благала Бога пощадити сина. І він відкрив таємницю: ”Виший дитині і собі хрести на сорочці, щоб ангели їх побачили”.

       Розповіла жінка про хрестики – обереги іншим матерям і вони вишили хрестиками сорочки своїм дітям і врятували їх.

 

Отже, дітки ви зрозуміли, що вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу.

1. Розповідь про різновиди та призначення вишивки.

• Діти чи знаєте ви які вироби оздоблювали і оздоблюють вишивкою?

• Ви праві: вишивані рушники, сорочки, одіж, різноманітні речі як повсякденно вжитку, так і святкового, предмети релігійного культу, — майже всього торкнулися руки вишивальниці. У такий начебто нехитрий спосіб творилась краса і затишок в оселі: тіло оберігалось від "злого ока” вишивкою на вбранні, обійстя було захищеним вишитими речами з орнаментами, насиченими глибоким символічним змістом.

 

4.1 Символічність української вишивки

Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів, стверджують, що наші предки обожнювали їх, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо було своєрідними оберегами, що захищали людину від “злих” сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка), червоний – любов, жага, світло, боротьба, чорний – смуток, нещастя, горе, смерть, зелений – весна, буяння, оновлення життя тощо

    Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна – бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.

    Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України.

     Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, жінка - ростить і плекає дерево їхнього роду. Мак має чарівну силу, що захищає від зла.

​

4.2. Регіональні особливості вишивок.

         Майже кожна область, кожний район, часто і окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції. 

        Щодо типів орнаменту вишивок, територію України можна умовно розділити на такі регіони : північ, малодоступні райони Полісся, реґіон Карпат з пануванням геометричного орнаменту; широка смуга центральної України, що схиляється до рослинного орнаменту; захід (Волинь, центральна Галичина, Бойківщина, де перехід до рослинного орнаменту уже завершився (у деяких районах він виявляється у сильно геометризованому вигляді, як от на Полтавщині, Буковині.

    Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості дівчини. Стійкості традицій дійшли через століття до наших часів. Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалась. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальні техніки

​

5.Виступ матері-вишивальниці.

​

6. Декламування віршів учнями.

 Святая жінко української землі,

 Так хочеться із вдячності й любові

 Низько вклонитися до твоїх ніг

 І цілувати руки, що красу цю творять.

                                Благословенна бабчина рука,

                                Що вміло так узори вишиває,

                                Портьєри, рушники і подушки

                                Всю нашу хату прикрашають.

 Ниточка за ниткою,

 Стібок за стібочком.

 Вишию серветку я

 В квітах і листочках.

                                  Щоб своєю теплотою

                                  Зігрівати серце.

                                  Мама вміло вишиває

                                  Витвори мистецтва.

 

Ми своїми вправними руками вишивали рушничок для мами,

Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.

Є на ньому півники святкові, є на ньому квіти малинові,

Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.

 

Синя нитка — птиці прилітають, а червона – квіти зацвітають.

Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.

Листя вишиваєм зеленаве, сонце вишиваємо ласкаве,

Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.

 

Він причаївся на бильці мого ліжка —

 Вишиваний із країв пташками та вишнями.

 Увесь білий, а впоперек — червона стрічка,

 Наче сонця схід над криницею...

 Вишивала бабуся його молодою,

 Тягнула голкою радість і біль.

 І вплітався рушник цей в щербату долю,

 А на ньому — хліб і сіль...

 

 Крізь сторічну даль,

 Крізь журбу і печаль

 Він до мене прийшов.

 І мені приніс щебетання птахів,

 Мрії жагу, солоність бабусиних сліз

 І народного генія невмирущу печаль.

 

Шануймо, друзі, рушники,

Квітчаймо ними свою хату.

То обереги від біди

 Шануйте ті, що дала мати.

 

Вчитель. А скільки народних приказок існує про український рушник, вишиту сорочку.

- Діти пригадайте які прислів’я та приказки ви знаєте?

 Хата без рушників — родина без дітей.

 Рушники на кілочку — хата у віночку.

 Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде чим гостей шанувати.

У кого мати рідненька, у того сорочка біленька і голівка гладенька.

Як неділя, то й сорочка біла.

Немає нічого, окрім сорочки, в якій мати народила.

 Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.

 Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто

 має сини, той готує сумки.

 

-А чи знаєте ви дітки пісні в яких згадуються вишиті вироби? (Як не згадати поетичний образ відомої української пісні Д.Павличка «Два кольори», пісню на слова Андрія Малишка "Рідна мати моя”).

 

7. Підсумок виховної години

- Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша виставка. Про це йдеться у вірші Д. Павленко.

 

 Доріжки білі ненька вишивала,

 А заполоч блакитну з хвилі брала,

 З клубочка свого серця жар — червону,

 Із пасма ночі та із смутку — чорну...

 П’ять ниточок на голку,

 П’ять — під голку,

 Ой білий шовку, непокірний шовку!

 Швидкі роки ковзнули п’ятірнею

 За матір’ю ласкавою моєю.

 Та в’ю із хмелю радощі зелені,

 Бо вірю я у вишивання нені,

 Хто сам малюнок долі вибирає

 Той пустоцвіту у житті не має.

 

Народна вишивка — це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання — не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.